#і це ідеально

[biobiopsy]

В мене є біхайнд зе сценз цього інтерв'ю:

– Крокодила голими руками ловили?

– Позавчора.

– З лука вмієте стріляти?

– Та оце щойно на райдужній коняці по горобцям і стріляв. По вівторках та четвергах таке роблю.

What’s the biggest lie you’ve successfully gotten away with?

[adeseya]

Мені дивно

І хочеться бути самою

Здавалося б, з'явилася людина яка дивиться на мене як на найбільший в світі скарб, готує для мене молочні коктейлі і налисники, сидить зі мною дві нічні зміни підряд, називає мене милими словами, поважає мої кордони, турбується щоб мені було комфортно і взагалі не квапить мене абсолютно ні з чим

І все це чудово, нам весело разом і ми спимо в обнімку

Але трясця сидить в мені оце лайно яке втомлюється від людей, втомлюється від хорошого ставлення до мене, від того що треба виходити з дому бо хтось хоче тебе бачити, від того що треба думати як не образити людину, коли хочеться замкнутися в кімнаті самій і що я не хочу якоїсь підтримки чи турботи через це

Мене втомлює все

І в моїй голові знову крутиться "я не створена для стосунків". А найгірше що я занадто запустила цей процес і все до того йде.

Я не знаю чи то в мене такий період, чи то ні

І взагалі буде неприємно якщо такі періоди повторюватимуться в подальшому

І я не знаю, я хочу поважати себе і людину

Але я не хочу щоб комусь було погано

Та і я не знаю чи хочу це все припиняти

Сука я їбала

І всі, ВСІ навколо прикували погляди і чекають коли я оголошу що в мене офіційно є хлопець. А Я В МОМЕНТІ РОЗУМІЮ ЩО Я ЗДАЄТЬСЯ НЕ ХОЧУ. І ЩО МОЖЛИВО Я МОРОЧУ ЛЮДИНІ ГОЛОВУ. І я знаю що якщо скажу йому щось таке він буде максимально милим і зрозуміє мене. Але я себе не розумію. Я бляха не гребу що робити

Це все звучить жахливо

І курва що мене ще харить — якщо я вже почала цю тираду то я продовжу крінжувати по повній — що мені здається ніби типу мене це все втомлює бо це надто ідеально і комфортно. Типу вау людина хвилюється чи прийнятно якщо він візьме мене за руку. А мені бракує якоїсь їбанутості. Драми. Якогось струску. Можливо невзаємності і страждань. Я не знаю

О, і ще я втомлююся що протягом всього дня мене зупроводує наша переписка. Типу, від доброго ранку і до затягнутих побажань "на добраніч" ми разом.

Я звикла до суму через те що мені нема до кого написати. Я звикла бути сама. Господи я звикла не залежати і не бути предметом залежності

Я дурочка, вибачте

Можете писати коментарі я прочитаю але можна я на них не відповідатиму бо я крінжую

[katiagray]

Те, що далі, взяте з Viber - таке було колись життя в нас, багато хто з нас цього вже не застав, а хтось таки пам'ятає.

Ніхто не штопає шкарпетки. І якщо зовсім глибше в історію - ніхто з тих, кому менше шістдесяти, не знає, що таке перелицювати костюм чи пальто. Ніхто вже не чистить килими першим снігом чи соком від квашеної капусти. Ніхто вже не протирає потрійним одеколоном голівк�� звукознімача у касетному магнітофоні. Як і не склеюють лаком зажовану плівку в касетах. Ніхто вже не вирізає телепрограми із суботньої газети і не підкреслює в ній цікаві передачі, на які треба встигнути. Ніхто вже не надсилає сервелат у посилках. Ніхто вже не береже порожні пивні банки в серванті. Ніхто вже не хвалиться вмінням розпалити сірник, чиркнувши об шибку або про штанину. Ніхто вже не вважає, що найкращий засіб від кашлю – це банки чи медовий компрес на ніч. Ніхто вже не вішає ситечко на носик чайника. Ніхто вже не заправляє ковдру в підковдр через дірку посередині. Ніхто вже не стирає поліетиленові пакети. Ніхто вже щовечора не заводить годинник і будильник. Ніхто вже не розбризкує воду з рота під час прасування штанів. Ніхто вже давно не чистить зуби зубною щіткою із натуральною щетиною. Дивно, а вони були найдешевшими. Ніхто вже не подає покупні пельмені як головну страву на святковому столі. Ніхто вже не навертає вату на сірник, щоб почистити вушні мушлі. Ніхто вже не пам'ятає, чим відрізняється синя стерка від червоної… А я пам'ятаю! Синя стирає олівець, а червона - стирає чорнило і робить дірки в папері. Ніхто вже не вважає, що банний день має бути один раз на тиждень. Ніхто вже не колекціонує корисні поради із відривних календарів. Ніхто вже не наклеює перекладачки на кахельну плитку. Ніхто вже не ходить у фотоательє, щоби зробити щорічний сімейний портрет. Ніхто вже не прикрашає стіни квартири випалюванням чи карбуванням власного виготовлення. Ніхто вже не в'яже банти на гриф гітари. Ніхто і не згадає, що коли футболка стирчить з-під светра - це називається "з-під п'ятниці субота" і взагалі це просто непристойно! Ніхто вже не залишає олію у сковороді "наступного разу". Ніхто вже не боїться, що зливний бачок одного чудового дня все-таки впаде на голову. І ніхто вже давно не чув свіжих анекдотів про Штірліца та Василя Івановича.

Сумно…

Ми будемо першим поколінням, що не залишить слідів.

Ми не залишимо своїх листів. Від себе з юності, коли так гостро та нерозділено, а потім розумієш, що не з тим. Ми не залишимо листів від себе старших, для друзів, з якими сумуємо за неважливим раніше днів. Ми не залишимо своїх почерків, затертого, м'ятого, складеного паперу, конвертів з адресами, штемпелями, іменами тих, кому і від кого.

Ми не залишимо фотографій. Вони всі згинуть в електронній метушні. Нам і зараз уже не вийняти свій фотоальбом, нам і зараз не надписати на звороті - немає зворотів. Мені нема де написати, що це я, а це Женька, це Машка, це ми. Ми не залишимо своїх осіб.

Не буде мемуарів, щоденників, записок, листів, фотографій різних років. Не буде біографій, почерків, всього, що для когось залишається ниткою до нас, які пішли назавжди. Ми будемо першими, хто розчиниться без сліду.

Привіт, епоха гаджетів, комп'ютерів та соцмереж. Ти примудрилася нас стерти. Колись у дитинстві бабуся сказала: "Знаєш, а щастя … воно буває різне …" Я думав .. ну що за дурниці .. щастя .. адже воно щастя - це коли все ідеально - добре. .. абсолютно всі.

І тільки тепер.. через роки.. я починаю його розуміти.. Щастя не абсолютно.. воно відносно..

Щастя… це коли не болить… Щастя… коли здорові діти… Щастя.. коли є кому розповісти свій сон. Щастя.. коли є про кого подумати на самоті. Щастя.. коли є кому подумати про тебе. Щастя.. коли є будинок.. в який хочеться повертатися. Щастя.. коли на душі спокій.. Щастя.. коли твої діти виросли гідними людьми. Щастя.. коли в тебе є ранок. Щастя.. коли тобі дзвонять просто так. Щастя… це просто відсутність нещастя… Щастя…. його насправді так багато.. а ми на нього все чекаємо і чекаємо.. не знаючи.. що воно буває різне…

Щастя вам...

[not4yourmind]

29 числа проводиться мій квіз. На нього вже зареєстровано декілька команд і це ще далеко не все. Моє ім'я було в анонсі в графі "автор", тож можна поповнити уявне резюме. Автор. Ну звучить наче як солідно, проте не достатньо. Після буду вигадувати щось ще. Зі свого боку зробив, наче як, все, що хотів я в компромісі з вимогами організаторів. Зрештою, вони ніби задоволені. А як буде далі, то дізнаюсь лише після самого квізу. Трошки страшно. Бо чи міг би я уявити, що організую подібну діяльність ще пів року тому? Взагалі чи міг би я минулого Нового Року уявити, що моє життя закрутиться аж настільки? Не міг би. І з одного боку воно дуже сильно змінилось. А з іншого ... А з іншого не буду розганяти ці думки. Бо сенсу з того дуже мало. Воно дуже сильно змінилось. І в кращу, і в гіршу сторону. Паралельно спілкуюсь з дівчиною. Дійшло вже до стадії, коли це знайомство мало б перейти на якусь стадію флірту та романтики. Але якось. Не знаю. Мені іноді здається, що ми говоримо на різних мовах. Минулого разу перед стосунками все було настільки ідеально, що я сам не помітив, як в них опинився. А тут все так тяжко йде. Ніби як заводиш старий жигуль. Зі скрипом, торохкотінням та декількома матами. Вона вже іноді жаліється, що я її френдзоню. Але блін. Я відверто дуже часто її не розумію. Не розумію її поведінки, фраз та загалом діалогу. Це складно. Наче як по цінностям ми дуже схожі. Але це все дуже важко. Через не розуміння. І головне, я не до кінця відстрілюю чи це я завжди так не розбирався в комунікації з людьми. Чи проблема загострилась оце з конкретною дівчиною. Загалом це складно. Деякі речі просто не вкладаються в мене в голові через ��нші звички в процесі спілкування. Скоріше за все саме в них і проблема. Мозок не приймає того, що може бути інакше. Але з іншого боку, можливо мені не треба аж кардинально інакше, а треба щось дуже подібне? Це все в голові. Аще більш можливо, що це вже кінцева шиза ходить по п'ятах і мучитись лишилось не довго. А можливо просто "не моя людина", як зараз модно стало казати. Та й може моєї людини не існує? Доказів цьому було більш ніж достатньо. Можливо треба просто перестати їх ігнорувати? Зрештою, дивлюсь стріми по Сталкер2 і насолоджуюсь самістю. Хочеться вже, щоб 29 пройшло швидше.

[miserable-tea]

Згадала про існування тамблера😅. Було натхнення шось таке написати, і забула що. О, згадала, бля, в анонімному чаті такі не комфортні бро, аж жах. Що я взагалі хотіла там знайти?

Далі...сьогодні здавала книгу у бібліотеку, яку мала давно віднести, але відкладала, по різним "важливим" причинам ясне діло. І прибиральниця щось говорила з бібліотекаркою. Потім я почула це " Такого кохання, як в книжках не існує" " В книжках все так ідеально, а в житті зовсім не так" хотілося було сказати, що книжки на той і є, щоб тікати у кращий світ, або просто насолоджуватися цим світом, але так ставитися до книг...Чому вони мають описувати справжнє життя? Їй буде цікаво читати про цей світ?

А потім .........Прибиральниця була російсько мовною, і власне через те що вони говорили про книги, якось зайшла мова й про російську літературу. Вона питала за когось, не пам'ятаю за кого.І знати не хочу. Адже мама цієї російсько мовної дуже обожнювала читати книги тієї "авторки", вона прям наголошувала на цьому. Бібліотекарка сказала " ну в нас ця книга на складі лежить, через проросійський погляд авторки, але можу вам її дати" якось так сказала ..... До цього дня Бібліотекарка мені подобалася ......

[notfoundead]

Каркас

Це про отой заплутаний дротовий каркас під шарами глини,

який ми самі гнемо,

з яким живемо і над яким працюємо

Те, як він зберігає всі вигини, бо вирівняти дріт ідеально рівно в початковий стан не можливо

Те як він зберігає всі помилки минулого десь глибоко всередині

Це про те як ми ліпимо з себе людину

[girl-with-demons-in-her-soul]

Моя величезна проблема в тому, що я дуже хочу зробити ідеально. Догодити комусь. Хай це буде роботодавець, викладач, друг, який просить про допомогу, чи читач моїх творів. І це дуже заважає.

Так, в тому, щоб виконувати свою роботу якісно і відповідально немає нічого поганого. Немає нічого поганого в тому, щоб жадати цього. Але як тільки це переходить в манію, починає намертво засліплювати.

Через це я боюся пробувати нову діяльність. Простіше ж не робити нічого, аніж робити помилки. Через це я не пишу нових оповідань. Що як не виправдаю очікувань? Через це жахливо ставлюся до критики і мені важко, коли замовник вказує на слабкі місця, хай вони не надто критичні й бувало значно гірше.

Вмовляю себе, що люди, які просто щось РОБЛЯТЬ досягають значно більше, аніж я, намагаючись зробити щось ідеально, але в результаті залишаючись ні з чим. Навіть не почавши пробувати.

Мені дуже хочеться бути тією людиною, яка б'є шишки, не ставиться критично до помилок, може сказати "вибачте, мені все-таки не вдається ваша робота, я хочу спробувати щось ще", не робитиме трагедії з дрібних правок, а то й взагалі просто отримуватиме задоволення від життя. Хочу бути людиною, якій байдуже - розчарований хтось чи ні, бо це не моя справа. Хочу бути людиною, яка просто робить, не задумуючись, як може, лиш би щось робити, не чекаючи від себе надто багато.

Як цього позбутися? Як перестати вимагати від себе звернути гори?

Якщо скажу, що працюю над цим, то збрешу. Бо хоч і починаю там читати інформацію, досліджувати своє тіло і мозок, все ж таки навіть тут викладаюся не достатньо. Єдине, що я можу, це почати рухатися маленькими кроками, крізь біль, як це робила завжди. Не залежати від похвали чи критики, натомість працювати над собою. Це все. Таким маршрутом намагатимуся рухатися. Даючи собі перепочити, працюючи над помилками.

Як казали в мультфільмі "Сім'я Робінсонів": успіх нічого не вчить, а от помилки так.

Тож працюємо і рухаємося далі, що ж ще лишається робити?

[sharp-as-c]

ранок після здійснення давньої мрії такий: а шо його далі-то робить? і прострація…

ще після ковіду і в якийсь момент депресивного покращення я дала собі слово, що поїду на концерт Адель, якщо вона виступатиме в Європі, де б він не проходив

і я виконала обіцянку! квитки купувались за пів року і коштували, як крило літака, і всі пів року я регулярно тряслась, що щось піде не так, що щось не вийде

вийшло. це було офігенно! три мої улюблені пісні з шести прозвучали, наспівалась, натанцювалась, наплескалась в долоні, придбала футболочку; Адель вживу звучить ідеально, це вражає; і виглядає вона теж дуже гарно; і жартує смішно)

правда, концерти - не мій формат, як виявилось; я йшла слухати пісні, а не на стендап😅

а ще Адель багато матюкається, ви підозрювали? бо я нє

[traveler-from-ukraine]

Несебар. Болгарія

Пляжі

В селі Равда, де я проживав, пляжі типові для Чорноморського регіону.

Однак, зовсім поруч, в місті Несебар, пляжі це щось неймовірне. По перше, це відкрите море, без будь-яких водних споруд, через що, до берега доходять абсолютно без змін морські хвилі, іноді справді велетенські.

По друге — ідеально чистий та міленький пісок, лежати на ньому і гуляти босоніж по якому неймовірне задоволення. За його чистотою тут дуже уважно слідкують: майже не щодня, а інколи навіть декілька разів на день, тут їздять машини, що просівають його.

Є тут і пляжі з камʼяним дном. Вони добре підходять для любителів снорклінгу. Тут до берега підходить велика кількість риби, тому справді є на що подивитись.

Крім того, тут, поруч з пляжем, можна побачити справжні піщані дюни. По суті пляж є їх продовженням.

Це неймовірне видовище. Саме тому вони є заповідною зоною і знаходяться під захистом.

Не дивно, що сюди зʼїжджаються туристи з усього світу. Інколи, на досить оригінальному транспорті.

Отак, несподівано для себе, я відкрив неймовірну країну Болгарію. І одне з неймовірних її курортних містечок — Несебар. Тому я з нетерпінням чекаю моменту коли я знов відвідаю це чудове місце.

📍Пляж Несебар

Допомога ЗСУ

[ik-a0]

бажання створити 58382 блогів на тамблрі про які завтра забудеш/для того щоб сортувати пости але зрештою і так активити будеш на 2-3 з половиною.

взагалі вічно щось сортувати чи то музику чи то галерею чи то книги у шухляді щоб рівно стояло ідеально усе це швидше за все (читати як 100%) пов'язано з моїм аутизмом але ну що поробиш

[hirkyy]

Привіт! Я наполовину українець, і оскільки я не живу в Україні, я намагаюся дізнатися більше про одяг. Чи є у вас якісь місця, де я міг би шукати уроки історії про український одяг, можливо, якісь карти, звідки походять певні стилі і т.д.? Вибачте за мою погану українську

привіт, я рекомендую ознайомитися з онлайн-сторінками краєзнавчих музеїв, там можна знайти гарні світлини автентичного одягу різних областей та супутню інформацію щодо його виробу, особливостей та носіння. це найдоступніша достовірна (!) інформація якщо не звертатись до етнографічних книжок, яких часто немає у вільному доступі, а всюди де їх можна придбати онлайн їх немає в наявності. самий такий юзер-френдлі ресурс, особливо для людей які не володіють ідеально українською, це музей івана гончара. але таких красивих сайтів ви у більшості музеїв не знайдете бо в основному їх працівники це пожилі жінки і ваш найкращий друг буде фейсбук - його мені здається музеї ведуть набагато активніше і публикують досить цікаві штуки. дякую за питання, мені приємно що українською, не перейматесь що вона "погана".

[feastdelightscom]

Огірки з кетчупом чилі: Смачний рецепт для любителів гострих маринадів

Огірки з кетчупом чилі – це улюблена консервація багатьох українських господинь, яка дозволяє створити неперевершений смак овочів із легкою пікантністю. Такий рецепт стане відмінним доповненням до зимового столу або закускою на будь-якому святі. Багато хто цікавиться, як приготувати огірки з кетчупом на зиму, щоб зберегти їхню хрусткість та смакові якості. Саме цей рецепт допоможе досягти найкращого результату без складної стерилізації. Огірки з кетчупом чилі рецепт Торчин забезпечує простоту приготування та неперевершений смак.

Інгредієнти

Для приготування огірків з кетчупом чилі на 5 літрових банок вам знадобляться:

Огірки – 3 кг

Кетчуп чилі (Торчин) – 1 стакан

Цукор – 200 г

Сіль – 2 ст. л.

Оцет 9% – 1 стакан

Часник – 5-7 зубчиків

Вода – 2 л

Перець чорний горошок – 10-12 шт.

Лавровий лист – 3-4 шт.

Як приготувати огірки з кетчупом на зиму?

Підготовка овочів. Добре промийте огірки та обріжте кінчики з обох сторін. Це допоможе краще просочити овочі маринадом.

Приготування маринаду. У каструлі змішайте воду, сіль, цукор, кетчуп чилі та оцет. Додайте перець і лавровий лист. Доведіть маринад до кипіння, зменшіть вогонь і варіть ще 5-7 хвилин.

Наповнення банок. На дно стерилізованих банок викладіть часник, а потім – огірки. Залийте їх гарячим маринадом до країв.

Закриття та охолодження. Закрити огірки з кетчупом чилі щільно кришками та перевернути банки догори дном. Залиште на добу до повного охолодження.

Зберігання. Зберігайте мариновані огірки з кетчупом чилі в прохолодному місці або коморі.

Поради та хитрощі

Як зробити маринад для огірків? Щоб отримати ідеальний баланс смаків, використовуйте кетчуп чилі, сіль та цукор у правильних пропорціях. Важливо також не перегріти маринад, щоб зберегти його смак.

Скільки хвилин стерилізувати огірки з кетчупом? Якщо ви все ж вирішили стерилізувати, це займе приблизно 15-20 хвилин у киплячій воді.

Чому зривають мариновані огірки? Часто це пов’язано з неправильною стерилізацією банок або зберіганням при надто високій температурі.

Салат з огірків з кетчупом чилі

Огірки з кетчупом чилі можуть також стати основою для пікантного салату. Наріжте мариновані огірки та змішайте їх із цибулею, зеленню та оливковою олією. Такий салат додасть гостроти та різноманітності будь-якому обіду.

Варіації та заміни

��ілія Цвіт огірки з кетчупом. Ви можете спробувати додати різні трави або спеції для більш виразного аромату.

Без стерилізації. Огірки з кетчупом Чилі без стерилізації – швидкий та простий варіант для тих, хто не має часу на довге приготування.

Інші овочі. Маринад також підходить для маринування кабачків або паприки.

Харчова цінність (на 100 г)

Компонент

Кількість

Калорії

22 ккал

Білки

1 г

Жири

0.1 г

Вуглеводи

5 г

Натрій

300 мг

Як подавати та з чим поєднувати?

Мариновані огірки з кетчупом чилі ідеально доповнюють страви з м’яса або риби. Їх також можна використовувати як інгредієнт для бутербродів, канапе або салатів. Вони додадуть вашому столу гостроти та смаку.

Огірки з кетчупом чилі – це чудовий спосіб урізноманітнити ваше зимове меню та зберегти смак літа в кожній банці. Завдяки простому рецепту огірки з кетчупом чилі рецепт Торчин кожен зможе приготувати цю страву без зайвих труднощів. Спробуйте різні варіації та насолоджуйтеся смаком хрустких, маринованих огірків.

[katiagray]

Я завжди думала, що щастя - це коли все ідеально - добре, абсолютно все… І тепер розумію, що щастя не є абсолютним. Це рідне!

Щастя - це коли є з ким розділити свою мрію. Щастя - це коли є про кого думати, коли ти наодинці. Щастя - це мати когось, хто думає про тебе. Щастя - це коли є дім, в який хочеться повертатися. Щастя - це коли на душі спокій і тиша. Щастя - це коли в тебе є ранок. Щастя - це коли тобі телефонують без причини. Щастя - це жити у мирі, спокої та без війни. Щастя - це просто відсутність нещастя. Щастя, насправді його багато…

А ми все чекаємо його і чекаємо, не розуміючи, що воно може бути іншим…

З Facebook

А я ще б додала:

Щастя - це коли:

радієш кожній дрібниці; маєш людей, яким на тебе не насрати - для них важлива саме ти, а не твої гроші та статус, байдуже вони близько чи на відстані - вони завжди з тобою; коли навколо обстріли, а ти прокидаєшся, для тебе день новий почався; коли є куди повернутися, де б ти не є у світі; коли вчора був голий асфальт, а сьогодні випав сніг; коли є таблетки на кожен день, які тебе підтримують; коли біля тебе ходить кіт, а в тебе є що дати котові - кіт не буде голодним;

Список можна продовжувати…

[not4yourmind]

Така якась дурня.

Сьогодні ходив наклеїти захисне скло в один невеличкий магазин на новий телефон. Зайшов, запитав чи є, уточнив чи входить поклейка у вартість скла. Все підійшло, дівчинка – продавець приступила до роботи. В неї щось не виходила, вона в результаті зіпсувала 3 скла і все одно, навіть під третім, були пухирці повітря. Це все робилось не швидко, зайняло хвилин 20. Я старався максимально не заважати їй. Навіть виходив у сусідній магазин одягу чисто, щоб вона не так переживала. По ній було видно. Вже на третій спробі вона ледь не плакала і сказала, що поклеїти не зможе. Дуже вибачалась, казала, що їй соромно �� що зараз зніме скло, бо пухирці повітря пофіксити не виходить. Пробувала пояснити там щось про брак і таке інше… Зрештою мені стало якось шкода її. Я подивився на телефон і сказав, що оплачу останню спробу, хай вже буде як є. Тимчасовий варіант, а потім спробую знайти десь інше скло. Вона трохи зраділа, навіть подякувала. Я розрахувався і пішов. Вона ще декілька разів вибачалась і казала, що їй соромно. Я реагував доволі позитивно, що всяке буває і це нічого. Може дійсно брак.

І так якось дивно стало після цього. Максимально двозначне відчуття, яке в результаті мене загнало  трохи в екзистенційну яму. Бо формально. Чи отримав я нормальне скло? Та ні. Я потім його мав би все одно знімати та замінювати, бо пухирці були майже по центру. Але я все одно це оплатив. Чи міг би я сказати, що не буду брати скло, нехай знімає? Теоретично так, міг би. Але практично, знаючи себе, цього би ніколи не сталось. Мені її стало шкода. І виходить, що як покупець я не отримав функціональний результат і по суті заплатив ні за що. І якось… Я довго йшов потім по вулиці. Мені згадувались різні погані слова в мій бік. І виходить, що по-суті, всі ці люди в певній мірі були праві. Я надто інертний, щоб захистити себе та свої інтереси. Інертний, щоб отримувати якісно нові зміни. Виходить слабкий? Якось так і є. Ці думки прямо довели мене знову до відчуття огиди від себе. Заплатив по суті за те, що мав би завтра чи колись в найближчий час замінювати все одно. Заплатив ні за що. Слабак і терпіла.

Зрештою отаке. Доходився до того, що пішов додому і почав виправляти ситуацію, бо адекватно сприймати ті пухирці я не міг.  Взяв свою стару кредитку і почав витискувати те повітря. Хвилин 5 помучився і все стало ідеально. Наче ідеально. Бо відчуття нікчемності трохи залишилось. І якось … З одного боку, наче як зробив нормально. Невідомо чи тій дівчинці доведеться оплатити дві невдалі спроби зі своєї кишені. А так хоч третя оплачена. Може їй хоч не так сумно стало від цього. А з іншого боку є певне відчуття, що я десь поза цим життям чи що. Що я просто інструмент, яким постійно маніпулюють та використовують для власних потреб. Я розумію, що частково це навіяно останніми подіями в житті. Але все ж. У всьому є частина правди.

Та й таке.

[meowluox]

мені варто повчитися в людей які мене оточують і замість того щоб внутрішньо агритись на те як вони самовільно змушують себе страждати зупинитись і поспостерігати за ними уважніше.

я помітила що моя хватка на своїй менталці надто міцна. тепер проблема інша — я контролюю забагато процесів. я надто добре чую і бачу все в собі. це виснажує та обмежує ��оча здавалося б багато хто до подібного контролю прагне і я прагнула as well.

досягла. не сподобалось.

точніше як

мені дуже подобається знати себе і розуміти. подобається слухати себе і чути. дивитись на себе і бачити. але я не хочу тримати себе в узді мені потрібна свобода.

тому я дивлюсь на оточуючих мене людей видихаю повільно заплющую очі та дозволяю собі бути як вони — іноді просто жити замість того щоб фіксити та покращувати свою менталку.

процес зцілення не стільки в тому щоб виправити те що зламалось усередині мене — це більше про комфорт і прийняття себе в будь-яких станах.

думка про те щоб присвятити життя чисто роботі зі своєю психікою звучить дуже смачно але я знаю що хочу більшого. тому я дам собі щось більше ніж просто постійну гонку за ідеально стабільною психікою.

[welovelofi]

(Північна Кароліна/Міннесота) Група з двох осіб, яка перебуває на відстані, учасники якої познайомилися у 2019 році. Незважаючи на те, що ми спілкувалися безпосередньо лише двічі (або, можливо, через це), ми випустили п’ять повноформатних альбомів. Рецензент Janglepophub назвав наші платівки «чудово помітними та ідеально тупими», і нам це дуже подобається. Ми спираємося на впливи, які нам подобаються, від пауер-попу, джангл-попу та камерного попу з випадковими набігами на важчі речі. Ми черпаємо натхнення для написання пісень і насолоджуємося грою слів навколо незрозумілих інтересів. Наш п’ятий повноформатний альбом CHANGE THIS FACE вийшов 26 липня 2024 року.